ЮВІЛЕЙ ОТЦЯ ГАВРИЇЛА

Роки, як полохливі птахи, летять у вир спогадів, де диновецькими пагорбами бігав маленький, з світлою чуприною хлопчина, де на все життя у серці малої дитини лишаться страшні воєнні роки, а згодом голодні роки післявоєнщини. Випробування дитинства вишліфували його і підготували до дорослого життя. І ось статний, вродливий юнак вже перед вівтарем зі своєю обраницею, десь вдалині лунає: «венчается раб Божий Гавриил рабе Божией Марии…» Такі молоді і закохані… Вони  молили  Бога про примноження любові, про здоров’я для себе, молили і про майбутніх діточок… Всевишній таки почув їх і вже зовсім скоро в оселі лунав дитячий сміх маленької, круглолицьої дівчинки, ймення якої Родіка. Здавалось життя вдалось – любляча дружина, здорове дитя, улюблена робота кравця, але на душі тривожно й неспокійно. І він робить свій вибір – замість розміреного спокійного життя обирає тернистий шлях священства. Господь покликав його, а він з смиренням і упованням пішов за Ним. Ніби увісні, молодий, щойно рукопожений, ієрей Гавриїл стоїть на колінах біля вівтаря, і знову слізно просить… Але цього разу молитва вже не про земні блага, не про достаток, він просить у Бога мудрості, терпіння, любові і смирення, непохитності у вірі. Непрості часи радянського терору відчули на собі і він, і його дружина, яку звільнили з роботи. Та й тут Господь укріпляє й посилає ще одне янголятко, знову дівчинка, яку назвуть Адою. Щоденна праця, молитва і уповання на Всевишнього допомогло пережити ті складні часи гонінь духовенства та вірних Святій Церкві. Йдуть роки, життя поволі стає спокійнішим: сім’я, дві донечки. І знову доля дарує сюрприз, в родинному гнізді Істратіїв пролунав дитячий плач. На цей раз – хлопчик, який же він схожий на отця Гавриїла, та ж сама білокура чуприна, ті ж допитливі очі… Любив, як же сильно він любив це непосидюче маля. У ньому бачив себе, своє продовження. З сином він був завжди і на службі Божій разом і майстрував разом,  навіть смаки одні на двох. Виховував сина власним прикладом, вкладав у нього усі ті якості, якими мав володіти християнин. І молився, молився так щиро і палко як тільки вмів. Яка ж радість була у отця Гавриїла коли дізнався: його син семінарист. Зерно, що сіялось роками в душі маленького хлопчика почало проростати. Підтримував, допомагав і радів за кожне, здавалось не таке вже й значне, досягнення. Сподобив Господь побачити й сина у сані священника, що стояв поряд з батьком біля одного престолу. 
… У храмі людно, чути гомін діточок. У храмі, де більше сорока років ніс послух  отець Гавриїл, зібралась родина. Троє дітей, двоє зятів, один з яких теж священик, невістка, семеро внуків, п’ятеро правнуків… Слава Богу за все! 
 Ось так, у декількох рядках вмістилось життя довжиною у 80 авви сімейства Істратій. 26 липня, у день памяті свого Небесного Покровителя Архистратига Божого Гавриїла, святкує своє 80-річчя настоятель Свято-Миколаївського храму с.Маршинці митрофорний протоієрей Гавриїл. Дорогий отче, прийміть щирі вітання від усієї родини Істратій з нагоди вашого ювілею. 
Крізь роки від отчого порога
Всі шляхи в один переплелись,
Не одна вже пройдена дорога
Та у серці юність, як колись! 
Тож бажаємо доброго здоров’я,
щастя й усмішки на вустах!
Й зичимо з повагою й любов’ю
Років ще не менше 80!