ЖИВА ВОДА

12.10.2018 18:45

У Котелевому небайдужі сільчани відновили джерело, воду якого вважають цілющою. Років сорок тому по неї приїздили не лише з навколишніх сіл, але й з різних куточків України, Молдови. На початку дев’яностих, коли життя наше стрімко почало мінятись, а цінності  монетизували, джерело закидали соломою, сміттям. Десятки років воно було закинуте. І ось з ініціативи молодих котелівчан, яких підтримали солідні  газди, джерело не просто почистили, а поставили цямбриння, посадили яблуневу алею, вистелили доріжку і перекинули кладку через річечку Котелів.

Те, що зробили ці і молоді, і старші чоловіки, думаю, десь там, нагорі, їм обов’язково врахується. Вони не просто відновили джерело, вони повернули легенду. Легенду про живу котелівську воду, яка зцілює від усіх хвороб. Читачі старшого віку, думаю, пригадають її, тоді, у сімдесятих-вісімдесятих роках минулого століття, багато хто в неї вірив. Біля джерела завжди було людно. Часто бувала біля нього, бо мошу Іван, мій дідусь, був одним із тих, хто доглядав за тим джерелом з кришталево чистою водою. Кожен, хто приходив-приїздив по воду, вважав за потрібне віддячити джерелу, на його прозоре дно кидали копійки, на стовпчики, що були навколо, прив’язували рушнички, клали кружки. Не стало діда Івана і я перестала ходити в долину «За млинами», до джерела. Востаннє була там наприкінці вісімдесятих, коли отримала редакційне завдання написати про польові криниці. Про цілюще котелівське джерело писала з болем, доглядати за ним нікому було.

І ось більше року тому молоді котелівчани, які про чарівне джерело знають лише з розповідей батьків, вирішили почистити його і впорядкувати. Це неправда, що нинішню молодь цікавить лише вигода! Для початку хлопці вичистили від бруду саме джерело. Висадили яблуні. Віталій Данілов з друзями зробили цямбриння. Їх підтримали старші котелівські господарі, які давно вже будинки спорудили, синів-доньок народили, не те що дерево – сади посадили, але вважають, що свою місію на цій землі ще не виконали сповна. Іван Трипадуш, який народився і з родиною живе на тій околиці Котелевого, що ближче до джерела, добре пам’ятає її смак. Він зі своїми помічниками і змонтував «журавля» для колодязя. Сюди  привезли щебень для доріжки, яку, до речі, насипали за всіма правилами: спочатку, викопавши рів, настелили плівку, потім інші матеріали і тільки після цього утрамбували щебень. Стяжку навколо цямбриння залили 18 серпня цього року і то вважають символічним – 18.08.18. Ще й розписались у бетоні, щоб онуки-правнуки пам’ятали.

Не знаю, як деінде, але в Котелевому будівництво колодязя – справа суто чоловіча. Жінкам тут не місце. Втім, дружини допомагали своїм чоловікам – готували і передавали у поле смачні обіди. Тепер готуються до таїнства освячення колодязя, яке планують провести після того, як зберуть врожаї на полях – восени кожен день дорогий. Тим часом у планах чоловіків – нарізати польову дорогу (вона передбачена планом), щоб до колодязя зручніше було дістатись, висадити вздовж неї липову алею. І – спорудити альтанку, яка б захистила спраглого мандрівника від пекучого сонця спекотної літньої днини.

...Дерев’яний «журавель», що височіє над оновленим джерелом, помічаєш десь за кілометр. Там, посеред поля, між Котелевим і Малинівкою – справжня оаза, яка не перетворюється на міраж, коли підходиш ближче. Вважайте мене сентиментальною дівчиною, що ніяк не подорослішає, але я впізнала смак тієї води. Легенда ожила. Через сорок років. Вона така ж м’яка і неповторно приємна на смак. Втамовує спрагу. І, якщо до практичності: квасолю на ній можна зварити за двадцять хвилин. Перевірено.

А як щодо цілющості? – неодмінно спитає мій прагматичний читач. Скажу чесно: наукового підтвердження цілющості води з цього джерела немає. Була думка здати проби на аналіз, але потім її відкинули. Раптом біохіміки своїми тверезими аналізами зруйнують красиву легенду?! Хай вона живе!

Між тим, у Котелевому народжується ще одна легенда – про сильних правильних чоловіків, які дбають не лише про свої родини, але й про ціле село. Вчителі початкових класів Котелівської школи водять до оновленого джерела своїх учнів – щоб хлопчики й дівчатка могли втамувати спрагу доброти, добрих справ. Це – те, чого нам всім не вистачає. Добрих справ. А їх можна робити. І є люди, які це роблять.

Ганна ВАКАРЧУК

P.S. На прохання організаторів цієї доброї справи поки що не називаю більше жодних прізвищ – щоб нікого не образити. Після освячення колодязя оприлюднимо увесь список.

Назад