Головний шляховик району – про розбиті дороги, обіцяні фінанси, мітинги і... весну

07.03.2017 09:45

Головний шляховик району – про розбиті дороги, обіцяні фінанси, мітинги і... весну

Напередодні жіночого свята ламаємо стереотипи. Наше інтерв’ю – з чоловіком, який вважає: всі жінки чарівні й милі. Але спершу про наболіле – про дороги.
Як людину зустрічають за її вбранням, так і про країну, район, місто чи село враження складають за станом доріг. Це вже потім проводжають за розумом. У нашій місцевості, переконаний начальник Новоселицького райавтодору Василь ШАЛАР, з першим усе гаразд, мовляв, вміємо, і нарядами “шиканути”, і гострим розумом вразити. Ситуація з дорогами не така гармонійна, визнає, керівник шляховиків: ми заслуговуємо на кращі дороги. Особливо “оголюється” проблема навесні, коли сходить сніг. Що є і що буде на дорогах району? Про це – наша бесіда з Василем Шаларем. І, звичайно, про весну.
– Йшов до редакції на нашу з вами зустріч, – ще з порогу в звичній йому манері емоційно заявляє Василь ШАЛАР, – і піймав себе на думці: який чудовий сьогодні день. Гарний, теплий – як земля українська, унікальна в світі. Як народ український – сильний, волелюбний, працьовитий. Як наші духовні цінності, котрі, навряд чи так сповідують в цілому світі. І як же прикро, що при такому багатстві ми так живемо. Вірніше, не так, як цього заслуговуємо. І один з цих “не так” – наші дороги. Ви ж погодьтесь: людину зустрічають за тим, як вона вбрана. Правда ж? Це вже потім її проводжають за розумом, а зустрічають за вбранням. Так, на мій погляд, і перше враження про країну, край складають за тим, які там дороги. Та що там про країну? Ми заїжджаємо в інший район, навіть сусіднє село і перше, що бачимо, що відчуваємо під колесами автівки чи під ногами, – дороги. Зрозуміло, державі, особливо на нинішньому етапі, складно впоратись з такою “махіною”.
– І чим цьому можна зарадити?
– Самим підставити плече. Знаєте, що робить нині Мамалигівська об’єднана громада? Там прибирають узбіччя – від сміття, порослі. Звичайно, розпочали з ділянки від кордону.
– Щоб молдован зустрічати гарним “вбранням”?
– Ну, не тільки молдаван, а всіх, хто до нас їде звідти. Знаєте, з чим порівнюю те, що роблять в Мамализі? Це, коли батьки, йдучи з дому, поспішають і не встигають прибрати в домі. Повертаються – а в домі прибрано, діти постарались. Ось так доки нашим державно-столичним батькам не до нас, ми маємо самі щось робити. До прикладу, фермер з Рингача Валерій Паскар. Торік він підійшов до мене: давайте допоможу, в районі тракторної бригади Рингача проїзду зовсім не має. Ми тоді спільними зусиллями той відрізок поремонтували, вистачило на цілий рік. У Рокитненському напрямку завжди допомагає керівник тамтешнього агроформування Михайло Попов разом з місцевими депутатами і просто небайдужими людьми. Особливо – про Чорнівку. Там гравійні дороги, навесні вони, як я кажу, “починають плакати”, гравійні дороги, як ви знаєте, років тридцять ніхто капітально не ремонтував. То жителі села вирішили самотужки взятись за ремонт, зібрали кошти, допомогло місцеве підприємство “Зірка”, підключилось лісництво. Ми, звичайно, не спостерігали, теж працювали, тож разом зробили дорогу на Садгору.
– А ось сусіди чорнівчан двічі за останній тиждень збирались на дорозі, що веде з Арборян на Рідківці, вимагаючи її поремонтувати.
– То не було перекриття дороги. Фермери з Рідківців зібрались, щоб обговорити ситуацію з владою і шляховиками на проблемній ділянці дороги.

– Ситуація там насправді така катастрофічна? Гірша, як між Черленівкою і Щербинцями?
– Ні. В напрямку Щербинців – гірша, а на під’їзді до Берестя (зі сторони Малинівки) взагалі катастрофа, там ситуацію ускладнюють грунтові води, які після зими активізувалися. Восени ми підремонтували ту ділянку, зараз треба все заново робити.
– Чим завершилися зустрічі в Рідківцях?
– Я був там, був заступник голови РДА Іван Пазяк, наш головний інженер Володимир Балюк, був начальник відділу технічного контролю САДу Володимир Курдило. Знаємо проблему, обрахували вартість матеріалів. Щойно буде фінансування – розпочнемо роботи. Розмова була досить емоційною, фермери звинувачували: “ми ж сплачуємо податки!” Ми – теж, кожен працівник райавтодору за минулий рік сплатив у середньому 53864 гривні податку. Нам що, теж мітингувати? Якщо ставимо питання: “держава нам повинна!”, то давайте зустрічне запитання: “а ми дотримуємось всього, що повинні?” Хто дотримується того, що великовантажні машини повинні б мати обмеження у 24 тонни вантажу? Фура без вантажу має тонн 15, ви хочете сказати, що вони вантажать лише 7 тонн?! Як би не так! А одновісьові автівки? Вони ж “ріжуть” асфальт, як масло. Хтось з цим рахується?
– До речі. На великі агрохолдинги, чий автотранспорт “бороздить” наші дороги, чимало нарікань. Вони їх реально псують. А чи допомагають ремонтувати?
– Чи допомагають? Я вам скажу, хто допомагає. Фермер з Рингача Валерій Паскар, керівник агроформування  з Рокитного Михайло Попов, підприємець з Динівців Іван Штефлюк, керівник черленівського “Нового життя” Валентин Фокша, жителі і підприємці з Чорнівки. Не хотів би нікого образити, але на цьому список тих, хто допомагає, вичерпується.
 І, повертаючись до рідківської історії. Перед моїм приходом до вас мені зателефонувала Галина Афанасіївна, фермер і голова ініціативної групи, яка зорганізувала ці дві, скажемо так, зустрічі. Вона... попросила не ображатись на неї, каже: побачила інтерв’ю з нашим обласним керівником Ігорем Гахом і переконалася, що в області є й набагато гірші дороги. Здається, нічого особливого, просто перепросила, але мені відпустило. Ви не уявляєте, як важко на душі, коли тебе або твоїх підлеглих ображають, причому незаслужено...
– Не просто уявляю – знаю. Через таке проходить кожен, хто намагається щось зробити. Ще одне зауваження, м’яко кажучи, на адресу шляховиків: чому зараз, коли сонячно і сухо, не розпочинати ремонт? Чому пізно восени і в дощ? Це пов’язано з фінансами?
– І з фінансами, і з тендерами, і з погодою. Ранньою весною не завжди підгадаєш з погодою, тепер вона мінлива, як настрій жінки. А фінанси? Ви знаєте, я понад десять років очолюю цю філію і не пригадую, щоб не було проблем з фінансуванням. Досі невідомо, що буде з матеріалами в цьому році. А техніка наша – це взагалі окрема тема, з 2011 року ми не можемо собі дозволити придбати бодай щось новеньке! Нашому автопарку 20-30 років, ремонт на ремонті.
– На цей рік вам хоч щось обіцяють? Маю на увазі фінансування.
– А коли не обіцяють? Звичайно. Мільярди в межах України, десятки мільйонів на область і райони. Тільки що з цього буде насправді? Один Господь Бог знає...
– І, можливо, керівництво автодору. Давайте про більш реальне. На Новоселиччині, як відомо, відновлюють дорожній фонд. Знаю, що на березневій сесії планують виділити певну суму коштів на ремонт доріг. З яких почнете?
– Влада на Новоселиччині завжди була правильною щодо доріг (як і моє обласне керівництво – вдячний, що терплять мене, бо Шалар – не подарунок). Якщо декілька років тому край треба було 25-40 тисяч гривень, щоб ми увійшли нормально в зиму, завжди знаходили, виділяли. І це рятувало ситуацію. Депутати нинішнього скликання теж з розумінням підійшли до проблеми. Визнали, що вона є, що її треба вирішувати. За це вдячний. А куди направимо? Туди, де дороги “плачуть” – у напряку Рингач-Шишківці, Рокитне, Черленівка-Щербинці, Слобода-Бояни. Після прийняття програми розвитку дорожньої мережі нас попросили обрахувати “ціну питання”. Ми й порахували – вийшло біля 20 мільйонів гривень. Така ось у нас потреба, щоб привести до ладу дороги району. Розуміємо, таких коштів нам ніхто не дасть. Головне, що зроблено перші кроки... До речі, за інформацією, якою володію,  у вересні нинішнього року, скоріш за все, відбудеться розподіл, за яким державні дороги місцевого значення будуть передані на утримання місцевій виконавчій владі.
– У нас це?..
– ...практично всі дороги, крім Київської і Кишинівської трас. Тобто районна влада вже сьогодні зробила реальний крок до майбутнього утримання цих доріг.
– Сьогодні прочитала в неті: на сайті Адміністрації Президента зареєстрована петиція, за якою пропонують ввести кримінальну відповідальність за погані дороги. Як на вашу думку, кого мають за них карати?
– В моїй практиці, між іншим, був випадок, коли на мене склали протокол як на начальника райавтодору-винуватця шляхово-транспортної пригоди. Передали його до суду, я надав усі документи про рух коштів, показав залишки на складі матеріалів (їх, ви розумієте, не було). З цих матеріалів зрозуміло: якби ми були забезпечені матеріалами, належним фінансуванням, то і дороги були б іншими, і 220 чоловік у нас працювало б.
– Нині вам є з ким працювати?
– Неритмічність у виплаті заробітної плати. Спроби перейти на триденний робочий тиждень, до якого нас спонукають останніх три роки, роблять свою чорну “справу”. Утримати людину, яка, можливо, є єдиним годувальником у сім’ї, на підприємстві, де хронічно затримують зарплату, важко. У нас працюють переважно чоловіки, за неписаним правилом, вони мають приносити свіжу копійку в дім, а це не завжди  виходить. Якщо ще чотири роки тому у нас працювало 120 чоловік, то нині – 40. Плюс двадцять “сезонників”. Коли думаю про це, мене кидає в холодний піт: тоді, чотири роки тому, люди в доларовому еквіваленті одержували до 500 доларів. А у списку “черговиків”, які просились на роботу, було до 370 чоловік.
– А зараз?
– А зараз ніхто не проситься. Ми просимо, щоб до нас ішли.  Але є і дивний момент: люди допрацьовують, йдуть на пенсію. А якщо треба помогти, зажди відгукуються і приходять помагати – день, ніч, сніг, мороз, неважливо... Такий у нас колектив. Як би це пафосно не звучало, ми живемо однією великою  сім’єю. Весілля, народження дитини, операція, похорон – яка б не була оказія, одноденний заробіток збираємо, щоб допомогти колезі. Був період, коли підприємство допомагало людям хліб “на список” брати. Ми вже багато років не проводимо новорічних корпоративів, зате кожному працівникові вручаю новорічний джентльменський набір – палка хорошої ковбаси, сир, копчена риба і шампанське. Дружини наших працівників уже звикли до цього, розраховують на це: “ковбасу не купуємо, Шалар дасть”. Телефонують, дякують. Навіть, якби лише один дзвінок був, я був би щасливий, а таких дзвінків, повірте, чимало. Заради цього варто працювати і терпіти.
– І про жінок. Наші читачки не зрозуміють, якщо у перші дні весни, напередодні нашого свята, яке то скасовують, то ні, ви не скажете їм щось тепле і добре.
– Що сказати? Я всіх жінок любив, люблю і любитиму. Всі жінки гарні, милі й чудові. Це наш недолік, чоловіків, якщо не можемо розгледіти ту красу в кожній. Щастя кожній з вас, радості, миру, удачі, везіння і Божого благословіння. Ви розквітайте, а Шалар і команда потурбуються про те, щоб ви у гарних черевичках могли пройтись гарно поремонтованою вулицею.
– Ага, по черевичках зустрічають... Дякуємо.
Ганна ВАКАРЧУК

Назад