БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ: ПОГЛЯД З 2018-го

03.11.2018 19:45

ВКОТРЕ ПЕРЕКОНУЄМОСЬ, ЩО ВУСТАМИ ДИТИНИ... ВТІМ, НЕ ТАКІ ВОНИ ВЖЕ Й ДІТИ, УЧАСНИКИ РАЙОННОГО КОНКУРСУ ЕСЕ НА ТЕМУ БУКОВИНСЬКОГО ВІЧА. У НИХ – СЕРЙОЗНІ РОЗДУМИ НА ТЕМУ НАДВАЖЛИВОЇ ІСТОРИЧНОЇ ПОДІЇ, ЩО СТАЛАСЬ 100 РОКІВ ТОМУ. ПОСУДІТЬ САМІ. ДРУКУЄМО ДЛЯ ВАС, ЧИТАЧУ, УРИВКИ З ЕСЕ ПЕРЕМОЖЦІВ КОНКУРСУ.

Олександра РУДЬКО, 9 клас, Новоселицька ЗОШ №3

ВІКОПОМНЕ БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ – ІСТОРИЧНИЙ КРОК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

У 2018 році виповнюється 100 років з дня визначної історичної події в житті буковинців – Буковинського народного віча в Чернівцях 3 листопада 1918року було прийнято доленосне рішення про входження Північної Буковини до складу Західноукраїнської держави, буковинці заявили про своє прагнення об’єднатися з Великою Україною. Його результатом стало проголошення возз’єднання Північної Буковини з Західно-Українською Народною Республікою та подальшу Злуку з «Великою Україною».

На жаль, через те, що цьому факту в радянські часи не надавалося належного значення або він фальсифікувався й подавався як приєднання краю до «радянської» України, у частини населення краю, особливо для якого українська, а тим більше регіональна історія не становила інтересу, ще й досі побутує уявлення про «малозначущість», а то й «випадковість» рішення цього віча. Насправді це не так. Дане рішення мало давні свої витоки. У зв’язку із заселенням краю двома основними етносами – українцями, а згодом і румунами ще в далеку давнину та в міру їх розвитку й національного самоусвідомлення питання про поділ Буковини за етнічним принципом на дві частини – північну, заселену переважно українцями, та південну, заселену здебільшого румунами, набувало все більшої актуальності.

Мені як учениці 9 класу, як людині, яка живе на Буковині дуже важливо дізнаватися про ті історичні події, їх значення та подальшу долю, їх вплив на хід історії Буковини, та в цілому України. Рішення Буковинського Віча, на мій погляд, було тією цеглинкою, яка вмуровувалась в будинок а можливо, ще тільки фундамент єдиної, цілісної, неподільної, суверенної держави Україна. Це особливо актуально зараз, коли всі ми українці виборюємо цілісність і єдність наших земель.

Андрій КАРАБЧИЇВСЬКИЙ, 11 клас, Костичанівська ЗОШ

БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ: ІСТОРИЧНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ, ЧИ ВИПАДКОВІСТЬ?

На Буковині, як відомо, здавна проживали два етноси: українці та румуни. Саме тому завжди існувало питання поділу території Буковини на дві частини. Особливої актуальності це питання набуло у часи Австро-угорської імперії, а ще більше – після розпаду імперії, коли почали формуватися незалежні держави. Як саме поділити Буковину і де має проходити кордон – основне питання того часу. Уже 25 жовтня 1918 року був створений «Український Крайовий Комітет Буковини» на чолі з О. Поповичем. Саме цей комітет і віче з представників усієї Буковини для вирішення подальшої долі краю, адже румунські парламентарі від Буковини проголосили себе законодавчою владою на всій території Буковини, оголосивши її румунською землею. Понад 10 тисяч учасників з усіх осередків краю зібрало віче. І хоч виникали суперечності між ними, в головному питанні вони були єдині, і підтвердженням цього є гасло народу: «Хочемо до України!».

Буковинське народне віче своїм рішенням визнало рівноправність національних меншин на території краю, чим узагальнило давні традиції міжнаціональної народної етики, традиції толерантності, взаєморозуміння, доброзичливості між людьми різних націй і конфесій, різних мов і звичаїв буковинського краю. Ця подія, як і весь історичний шлях Буковини, сформували у світової громадськості уявлення про Буковину як успішну модель міжетнічних взаємин, яка є прийнятною для всієї європейської спільноти. Як бачимо, Буковинське віче – не «випадковість», а свідоме рішення народу щодо своєї подальшої долі, важливість якої стоїть на рівні з проголошенням в Україні універсалами. Цілих 100 років відділяють нас тепер від того знаменного дня, коли Буковина як багатонаціональний край ухвалила єдине рішення. Так, воно не було повністю втілене в життя, адже румуни з допомогою сили закріпили своє панування на Буковині, але ми твердо переконані, що Буковинське віче – справжнє споконвічне прагнення буковинців.

Маргарита СТОЯН, 9 клас, Диновецький НВК

БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ В КОНТЕКСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ, СВІТОВОЇ ТА КРАЙОВОЇ ІСТОРІЇ

Багатонаціональна наша Буковина була складовою частиною і Київської та Галицької Русі, Молдавського князівства, Австрійської монархії, королівства Румунії, і СРСР, який взяв на себе функції царської Росії. Тому нам, небайдужим до минувшини і сьогодення краю, які зростали на цьому історичному підгрунті, надзвичайно цікавим є роль та значення Буковинського віче. Метою цього есе є осмислення нами, хто ми на цій землі та чиї ми діти, пізнати складний і нелегкий шлях, яким пройшли наші прадіди до усвідомлення єдності свого коріння з українським народом. Саме у подіях національно-визвольної революції на західноукраїнських землях восени й відбулося знамените Народне віче 3 листопада 1918 року у Чернівцях. У ньому взяло участь майже 10 тисяч осіб. Підсумком цієї велелюдної акції стала вимога учасників, як іскорка серед білого дня: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України». Ухвала віча вважається актом міжнародного права щодо входження Північної Буковини до складу України. Ця подія, як і весь історичний шлях Буковини, сформували у світової громадськості уявлення про Буковину як успішну модель міжетнічних взаємин, яка є прийнятною для всієї європейської спільноти. Цей акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави. Я вважаю що і тоді, у 1918 році, і тепер воно мало і має велике значення – засвідчили нам про прагнення буковинців приєднатись до матінки України. Тому це – визначний документ державотворення, який мав тривалу передісторію, її перший реальний крок на тернистому шляху до єдиної Соборної України. Приклад своїх попередників, буковинці повторили на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, де голосували за незалежність України. Другим кроком був, коли учасники Буковинського Віча, що відбулося у Чернівцях 3 листопада 2013 року «...звертаються до керівників Європейського Союзу та держав-членів ЄС із закликом підписати Угоду про асоціацію України з ЄС у Вільнюсі, розпочати її виконання одразу, паралельно із ратифікацією, та подати чіткий сигнал Україні щодо перспективи її повноправного членства в Євросоюзі», і ця мрія відбулася у 2017 році при підписанні Угоди про асоціацію з ЄС.

Корнелія РУСНАК, 10 клас, Драницька ЗОШ

БУКОВИНСЬКЕ ВІЧЕ: ПОГЛЯД З 2018 РОКУ

Буковинці 3-го листопада 1918 року першими подали свій голос за неподільну соборну незалежну Україну. Причому це було конституційним шляхом, відповідно до права народів на своє національно-державне самовизначення. Історія – це пам'ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, виховання прийдешніх поколінь. Спробуємо провести порівняльний аналіз подій історичної давності, що відбулись тоді на Буковині. Спливав 1918 рік, завершилась перша світова війна, наслідком якої став розпад Австро-Угорської імперії. Розуміючи неминучість історичних подій, цісар австрійський 16 жовтня 1918 року видає свій маніфест, яким відкриває «парад суверенітетів» для країн, що входили до колишньої імперії. Низка країн скористались такою можливістю і проголосили свою незалежність. На карті Європи з ’ я в и л и с ь н ез а л е ж н і держави – Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Балканські країни. Через три дні, 19 жовтня 1918 року, галичани у Львові утворюють «Національну Раду» та проголошують про свою, яка була оформлена як Західноукраїнська Народна Республіка вже 1 листопада. А буковинці 3-го листопада 1918 року першими подали свій голос за неподільну соборну незалежну Україну. Нам усім важливо пам’ятати про ті далекі буремні події 3 листопада 1918 року та тих українців – патріотів, які хотіли бачити нашу зелену Буковину в складі українських земель, суверенної матінки України.

Анастасія БОСОВИЧ, 10 клас, Боянська ЗОШ

ХОЧЕМО ДО УКРАЇНИ

Приємно відчувати, що з кожним роком чіткіше й повніше усвідомлюється значення цього важливого акту 3-го листопада 1918 р. у непростому процесі державотворення України. Адже за тих умов, коли державні мужі будували дві держави – Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку, буковинці 3-го листопада 1918 року першими своїм «хлопським розумом» подали свій голос за неподільну соборну незалежну Україну, одностайно висловивши свою споконвічну мрію про «прилучення австрійської частини української землі до України». Та кульмінаційною була остання вимога, сформульована на самому вічі його рядовими учасниками і висловлена представником Крайового Комітету Осипом Безпалко: «Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України». Площею залунало: «Вже воскресла Україна!» у виконанні багатотисячного товариства. «Ми, українці, нічого більше знати не хочемо про Австрію. Ця наша стосорокалітня мачуха скінчилась навіки. Ми хочемо прилучитись до нашого пня – Києва, до великої Соборної України», – сказав Ілько Попович, виступаючи з промовою в Музичному товаристві. Щодо уроків Буковинського віча, то важко не погодитися з думкою знаного в краї політолога Ігора Буркута: «Віче було визначною подією, яка має бути уроком для нас сьогодні, адже то була відповідь на проголошення групою румунських діячів Буковини приєднання до Румунії, незважаючи на національну приналежність і прагнення буковинців. Про віче треба говорити більше і робити висновки. Так, віче є чудовим прикладом об’єднання різних політичних сил заради національної ідеї, чого так бракує зараз. Водночас воно є прикладом того, як можна втратити все, не відстоявши волевиявлення людей. Адже українська влада так і не подбала про організацію захисту з числа етнічних українців у складі австрійських підрозділів, що було можливим, і об’єднання українських земель так тоді і не відбулося». В умовах незалежної України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають 3 листопада як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною – Україною.

Крістіна КОШТУРА, 10 клас, Рідківська ЗОШ

БОРОТЬБА БУКОВИНЦІВ ЗА РЕАЛІЗАЦІЮ ІДЕАЛУ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ У 1918 РОЦІ

3 листопада 1918 р. у Чернівцях було скликане Буковинське народне віче. Цей день належить до найвизначніших подій в історії українсько - го населення Буковини. У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля. В ньому взяло участь більше 10 тисяч осіб з усіх повітів Герцогства Буковина. Збори відбувались на центральній площі міста перед магістратом. Саме в цей день, виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу:

1) м.Чернівці, українські (за урядовими переписами 1900 і 1910 рр.) повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський - за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького і Кимполунзького повітів творять окрему українську область;

2) у цій області найвищою визнається влада У.Н.Р. у Львові, якій пропонувалося перебрати державну владу якомога скоріше її повноважним представником у північній частині Буковини - Українським Крайовим комітетом;

3) запрошувалося усі національні меншини визначити свою чисельність (євреї визнавалися окремою нацією);

 4) У.Н.Р. пропонувалося укласти конституцію, за якою законодавчі й виконавчі органи влади формувалися б пропорційно до національного складу населення на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні всіх дорослих осіб без різниці статі;

5) засуджувалося посягання румунських шовіністичних кіл на українську частину Буковини і водночас прокламувалася відсутність претензій українців на території, заселені переважно румунами, висловлювалася готовність до мирного порозуміння з Румунською національною радою Буковини. Головні міста Буковини — Чернівці, Сучава, Сторожинець — опинилися під контролем української влади. Аналогічні процеси відбувались і в буковинських селах. Саме це спричинило загострення стосунків із румунським населенням краю. Ухвала віча, незважаючи на окупацію краю королівською Румунією, залишалася чинною й надалі як вагомий акт міжнародного права щодо безсумнівної легітимності входження Північної Буковини до складу ЗУНР і України.

Назад